Книга Світлани Олексійович «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього»

Лауреат Нобелівської премії з літератури (2015), всесвітньо відома письменниця-документаліст Світлана Алексієвич народилася 1948 року в місті Івано-Франківську. Через кілька років родина переїхала на батьківщину батька, до Білорусії. Світлана почала писати ще у шкільні роки, потім співпрацювала з маленькою газетою, адже для вступу на факультет журналістики треба було мати досвід роботи. Під час та після навчання вона пробувала себе у різних жанрах та напрямках, але визначитися із власним стилем їй допомогли твори білоруського письменника Алеся Адамовича. Саме його Олексійович вважає своїм головним учителем.

«З тисячі голосів, шматочків нашого побуту та буття, слів і того, що між словами, за словами — я складаю не реальність (реальність незбагненна), а образ… Образ свого часу… Те, як ми його бачимо, як ми його собі уявляємо . Достовірність народжується з безлічі кіл… Я складаю образ своєї країни від людей, які живуть у мій час… Я хотіла б, щоб мої книги стали літописом, енциклопедією майже десятка поколінь, які я застала і разом із ними йду… Як вони жили? У що вірили? Як їх убивали і вони вбивали? Як хотіли і не вміли, не виходило бути щасливими», — каже письменниця про свої твори.

У 1983 році була написана перша книга циклу "Голосу Утопії" - "У війни не жіноче обличчя". Два роки вона пролежала у видавництві – радянська цензура не дозволяла друкувати твори, які не відповідали офіційній лінії. Але часи змінювалися, прийшла Перебудова, і книги Світлани Олексійович нарешті побачили світ. Спогади жінок-фронтовичок та дітей представили перед читачами зовсім іншу картину війни, величезний пласт думок та почуттів. За мотивами цих книжок створено кілька театральних постановок та документальних фільмів.

У 1989 році вийшла книга «Цинкові хлопчики», яка викривала справжню картину війни в Афганістані. У 1997 році - «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього». Обидва твори зустріли значний опір з боку офіційної влади, але все ж таки були надруковані, хоч і зі значними скороченнями. Лише нещодавно побачили світ перевидання у новій авторській редакції, що містять виключені раніше матеріали.

Чорнобильська трагедія стала більшою, ніж локальне явище. Вона змінила світ. Природа знову показала свою жахливу величність, перед якою всі ми лише комахи. Ця аварія надто страшна, щоб про неї говорили вголос. І надто важлива, щоб мовчати. Вона, наче «Титанік», знаменувала кінець цілої епохи, знову продемонструвавши безпорадність людства перед природою, яку намагалася підкорити. Про це намагаються забути, бо наслідки Чорнобиля надто страшні, вони наче тіні тягнуться з минулого в майбутнє. «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього» не вихваляє героїзм, скоріше його оголює. Так само як оголює біль і страх ліквідаторів аварії, їхніх сімей, вимушених переселенців та чорнобильських самоселів. Але поруч із героїзмом завжди йде злочин. Перед читачем проходять одна за одною смішні, страшні, героїчні та відверто злочинні події, які показані очима очевидців. Без витівок, без прикрас. Все, на що здатна людина, у шаленому різноманітті. Це документальний твір. Без моралі та висновків. Без завдання налякати. Але з метою нагадати, що людство не всемогутнє. Нагадати, що ми самі відповідаємо за своє майбутнє та за майбутнє наших нащадків.

Світлана Алексієвич – не просто письменниця. Насамперед, вона – жінка. Та сама Берегиня, яка не може мовчати, коли її народ болить. Та сама, що проходить разом із читачами крізь вогонь принижень та болю, щоб викрити правду та очистити душу. Це її спосіб зробити світ кращим, і він – діє.